Грегорі Портер «Музика, яка говорить»
У Києві відбулась презентація програми на підтримку нового сольного альбому «Be Good» (2012) номінанта Best Jazz Vocal album на 53-й щорічній Grammy Awards, всесвітньо відомого джазмена, вокаліста, шоумена Грегорі Портера в супроводі квартету Арка Овруцького (Ark Ovrutski Quartet).
У вступному слові Аркадій Овруцький, представляючи українському глядачеві Грегорі Портера, окреслив значимість візиту музиканта і зазначив, що Портер є «…джазовим символом Києва…». У просторі концертного залу були присутні дві історії. Перша – це власне текстуальна історія Грегорі Портера, яка переходила у поле візуалізації дійсності за допомогою мультимедійних технологій, рухів. Друга – історія інструментального діалогу, що реалізовувався завдяки майстерному виконанню Ark Ovrutski Quartet, у якому беруть участь київський віртуоз-саксофоніст Дмитро Александров («Бобін»), один із провідних російських барабанщиків Давид Ткебучава та, звісно, лідер бенду, контрабасист Аркадій Овруцький. До речі, уперше до складу квартету долучився знаковий одеський музикант, піаніст, клавішник і композитор Олексій Пєтухов.
Що ж, музичні інструменти втілювали власний монолог, діалог, полілог, свої історії. Інструменти були носіями певної музичної ролі. Композиції, які виконував Грегорі Портер, мали двоповерхову будову і власне у такому просторі і втілюється концепція подвійної історії. Перше – це виконання Портера, а друга – музичне багатоголосся, яке є репрезентантом емоційної складності досвіду. Це говорить про те, що Грегорі Портер діалогізував із залом не тільки словесно, а й музично, надаючи музиці не тільки виконавської функції, а й функції оповідача.
У новій програмі Грегорі Портера музика була не просто бонусом до тексту, вона виступала певним конструктом, контекстом. Музика дописувала текст і ставила емоційну крапку. Мікс двох історії спричинив особливу атмосферу концерту. Фотографам не просто було сфокусувати свої об’єктиви, тому що вхопити Портера було практично неможливо. Музика і виконання Грегорі спричиняли такий собі ефект абстрагування від простору зали Національної музичної академії. Думаю, що така зміна була спричинена, зокрема, й умонтовуванням у музичний текст імітування звуків птахів, шуму моря, яке слугувало меседжем для рецептивного досвіду глядачів. Напевно, зі мною погодилися б слухачі, у концертному виконанні Портера відчувався його театральний досвід (Грегорі Портер виконує одну з провідних ролей відомого бродвейського мюзиклу «Нічого, крім блюзу» («It Ain’t Nothin But the Blues»), за що його чотирикратно було висунуто на здобуття театральної премії Tony Award Best Musical). Ні, жодної патетики, жодного перегравання на сцені. Швидше – уміння захопити публіку своєю історією, запропонувати їй долучитися до діалогу.
Відтак українська публіка мала змогу посмакувати справжнім мистецтвом, а тому й не хотіла відпускати Грегорі Портера, вокаліста, який запропонував джаз з присмаком Нью-Йорка. Наостанок: репліка від охоронців мене потішила: «У нас вже 20 хвилин як скінчився контакт з Грегорі», – а Портер все продовжував фотографуватись із прихильниками і відповідати на питання журналістів.
Олена Пшебило, фото Сергія Шевченка